Преподаватели одесских школ проинформировали депутатов Одесского областного совета от Блока Наталии Витренко о том, какие тесты приготовило Министерство образования Украины для выпускников школ. Они просили не называть имен, так как начальство их предупредило о неизбежном увольнении с работы. Они принесли сборник типовых тестовых заданий под редакцией Т.М. Шабельник и В.В. Паращич по спецификации 2008 года, выпущенный Украинским центром оценивания качества образования. В нем содержатся тексты для заданий, имеющие явно провокационный характер. Также они рассказали о том, что из большинства школьных библиотек города вывезены в неизвестном направлении практически все книги, отпечатанные до 2005 года.

   Предлагаем вашему вниманию один из этих текстов (Текст 3, стр. 18).

   Прочитайте внимательно текст. Выполните задание 32 - 39 к нему. Из четырех вариантов ответов выберите ОДИН ПРАВИЛЬНЫЙ и обозначьте его в бланке согласно инструкции.

   «Чтобы нас уважали...»

(1)       Языковой вопрос нельзя рассматривать изолированно от всей политической, социально-экономической и культурной ситуации. В настоящее время потеряна та инициатива в языковой политике, которая начинала зарождаться во время получения независимости. Причины - и в объективных обстоятельствах (кризисное состояние общества, снижения престижа украинскости, в результате социальных разочарований), и в субъективных (незаинтересованность государственных структур, «усталость» общественных институтов, прямое политическое противодействие, со стороны определенных групп). Во многих сферах мы отброшены назад даже в сравнении с концом 80-х годов.

(2)       С целью политического давления на Украину активно используются обветшалые, еще советского происхождения, статистические данные о национальном составе населения Украины, - тогда когда демографические исследования последних лет удостоверяют постоянную тенденцию к росту количества лиц, которые идентифицируют себя как украинцы.

(3)       Образцом политической тенденциозности может быть недавнее заявление Министерства иностранных дел России о якобы притеснениях в Украине русского языка, который  министерство, вслед за некоторыми российскими газетами, называет родным языком более половины украинцев. Кроме фантазии авторов, здесь «сработало» и элементарное смешивание совсем разных понятий: «родной язык» и «язык повседневного использования». Миллионы украинцев под давлением обстоятельств действительно пользуются в общественном, а  часто и в быту русским языком, но родным считают украинский  и не намереваются отказываться от него. Даже многие из тех, которые им  не владеют, сожалеют об этом и хотели бы, чтобы их дети  не испытали такой несправедливости. Это проблема, которую еще должны исследовать социолингвистика, лингвопсихология и педагогика, - как и то явление, которое можно назвать вынужденным русскоязычием: когда люди, которые хорошо владеют украинским языком и хотели бы им пользоваться, в силу разных внешних обстоятельств не могут этого сделать.

(4)       В анализе нуждается и понятие двуязычия, которое у нас парадоксальным образом взяли на вооружение принципиальные одноязычники, - те, кто не знает и не хочет знать украинский язык, тогда как те, кого они называют националистами, собственно и являются двуязычными, потому что владеют и пользуются обоими языками. Хотите двуязычности - пожалуйста: овладевайте и украинским языком, а не раскалывайте общество по языковому признаку. Когда же говорить о двуязычности в более широком аспекте, то нужно видеть принципиальную разницу между билингвизмом и идеологически запрограммированным двуязычием советского типа, которому назначалась роль переходного этапа к триумфальной одноязычности.

(5)       В связи с этим появляется вопрос о путанице, а временами и демагогии вокруг «национальных меньшинств» в Украине. Под эту категорию подводятся совсем разные национальные группы - как те, которые действительно являются субдоминантными и за судьбу культуры и языки которых должны нести ответственность мы, украинцы, так и и весьма условно национальное меньшинство, которое в действительности доминирует в языковой сфере благодаря позициям, добытым в результате жестокой русификации Украины в Российский империи и в СССР. Если смотреть правде в глаза, то сегодня в Украине национальным меньшинством, которое нуждается в защите, являются украиноязычные украинцы.

(6)       В нынешней сложной ситуации государственный язык политика должен совмещать целенаправленность и решительность с рассудительностью, тактичностью и даже осторожностью в средствах.

(7)       Этот подход заключается в постепенном создании объективных обстоятельств, которые будут делать украинский язык нужным и престижным для всех, а украинскую культуру привлекательной и конкурентоспособной на всех уровнях. Сделать это непросто, учитывая глубину зарусификованности украинского общества и могучее действие стихии дальнейшей русификации. Здесь научные работники политологи, культурологи, социологи, социолингвисты должны предложить систему действий, основанную  на анализе реальности и предсказании перспектив.

(8)       Почти сто лет тому назад Михаил Грушевский сказал: «Если мы, украинцы, хотим, чтобы нас уважали другие народы, то нужно наконец  начать с уважения к себе».

(519 сл.)                                                              (За И. Дзюбой)

Дальнейшее приводятся Задания 32-39 к данному тексту с соответствующими вопросами. Например, задание 33:

33. Какой считает автор ситуацию, когда те, кто не знает украинский язык, призывают к предоставлению обоим языкам статуса государственных?

А. Тенденциозной;

Б. пророссийской;

В. демагогичной;

Г. парадоксальной.

   Оригинал текста на украинском языке.

Прочитайте уважно текст. Виконайте завдання 32 – 39 до нього. З чотирьох варіантів відповідей виберіть ОДНУ ПРАВИЛЬНУ й позначте її у бланку згідно з інструкцією.

   «Щоб нас поважали…»

(1)   Мовне питання не можна розглядати ізольовано від усієї політичної, соціально-економічної та культурної ситуації. Нині втрачено ту ініціативу в мовній політиці, яка починала народжуватися в час здобуття незалежності. Причини – і в об’єктивних обставинах (кризовий стан суспільства, зниження престижу українскості внаслідок соціальних розчарувань), і в суб’єктивних (незацікавленість державних структур, «втома» громадських інституцій, пряма політична протидія з боку певних груп). У багатьох сферах ми відкинуті назад навіть порівняно з кінцем 80-х років.

(2)   З метою політичного тиску на Україну активно використовуються застарілі, ще радянського походження, статистичні дані про національний склад населення України, - тоді коли демографічні дослідження останніх років засвідчують сталу тенденцію до зростання кількості осіб, що ідентифікують себе як українці.

(3)   Зразком політичної тенденційності може бути недавня заява Міністерства закордонних справ Росії про нібито утиски в Україні російської мови,  яку міністерство, слідом за деякими російськими газетами, називає рідною мовою більш як половини українців. Крім фантазії авторів, тут «спрацювало» й елементарне змішування зовсім різних понять: «рідна мова» і «мова повсякденного вжитку». Мільйони українців під тиском обставин справді користуються в суспільному, а й часто й приватному побуті російською, але рідною вважають українську і не мають наміру від неї відмовлятися. Навіть багато хто з тих, що нею не володіють, жалкують про це і хотіли б, щоб їхні діти не зазнали такої кривди. Це проблема, яку ще мають дослідити соціолінгвістика, лінгвопсихологія і педагогіка, - як і те явище, яке можна назвати вимушеною російськомовністю: коли люди, які добре володіють українською мовою і хотіли б нею користуватися, через різні зовнішні обставини не можуть цього зробити.

(4)   Аналізу потребує і поняття двомовності, яке у нас парадоксальним чином взяли на озброєння принципові одномовники – ті, хто не знає і не хоче знати української мови, тоді як ті, кого вони називають націоналістами, власне і є двомовними, бо володіють і користуються обома мовами. Хочете двомовності – будь ласка: опановуйте й українську мову, а не розколюйте суспільство за мовною ознакою. Коли ж говорити про двомовність у ширшому аспекті, то треба бачити принципову різницю між білінгвізмом та ідеологічно запрограмованою двомовністю радянського типу, якій призначалася роль перехідного етапу до тріумфальної одномовності.

(5)   У зв’язку з цим постає питання про плутанину, а часом і демагогію навколо «національних меншин» в Україні. Під цю категорію підводяться зовсім різні національні групи – як ті, які справді є субдомінантними і за долю культури і мови яких маємо нести відповідальність ми, українці, так і та вельми умовна національна меншина, яка насправді домінує у мовній сфері завдяки позиціям, здобутим у результаті жорстокої русифікації України в Російський імперії і в СРСР. Якщо дивитися правді в очі, то сьогодні в Україні національною меншиною, яка потребує захисту, є україномовні українці.

(6)   У нинішній складній ситуації державна мова політика має поєднувати цілеспрямованість і рішучість з розсудливостью, тактовністю і навіть обережністю в засобах.

(7)   Цей підхід полягає в поступовому створенні об’єктивних обставин, які робитимуть українську мову потрібною і престижною для всіх, а українську культуру привабливою і конкурентоспроможною на всіх рівнях. Зробити це непросто, з огляду на глибину зрусифікованості українського суспільства та могутню дію стихії дальшої русифікації. Тут науковці політологи, культурологи, соціологи, соціолінгвісти повинні запропонувати систему дій, вигрунтовану на аналізі реальності й передбаченні перспектив.

(8)   Майже сто років тому Михайло Грушевський сказав: «Якщо ми, українці, хочемо, щоб нас поважали інші народи, то треба нарешті, почати з поваги до себе».

(519 сл.)                                                              (За І. Дзюбою)

Дальше приводятся Задания 32-39 к данному тексту с соответствующими вопросами. Например, задание 33:

33. Якою вважає автор ситуацію, коли ті, хто не знає української мови, закликають до надання обом мовам статусу державних?

А. Тенденційною;

Б. проросійською;

В. демагогічною;